“Синдром річниці”: чому в роковини початку повномасштабної війни може бути важче

Емоційно

•  виснаження
• апатію
• труднощі з концентрацією
• тривожність
• дратівливість
• готовність до сліз

Це нормально. І важливо пам’ятати: війна не завершена, вона триває. Наша психіка живе в умовах постійної напруги.

Фізично

• головний біль
• безсоння
• біль у тілі

Тіло теж пам’ятає.

Відчуття провини. «Я зробив(-ла) недостатнь». Це почуття не зникає навіть тоді, коли ви робите багато.

Суцільний лютий. Бо це досі триває.

• Усвідомити

Так, це сталося. І продовжує відбуватися. Але за ці роки ми впоралися з дуже багатьма речами.

Запитайте себе:

Що допомогло мені вистояти?

Що підтримувало мене?

Що підтримувало мою родину, громаду, колектив?

• Фокус на тому, що під контролем

Побут. Робота. Маленькі дії.

Що я можу зробити сьогодні?

Психіатр Віктор Франкл писав: «Ламалися ті, хто вірив, що це швидко закінчиться, або ті, хто думав, що це не закінчиться ніколи. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях». Контроль над маленькими кроками — це і є стійкість.

• Сенс

Для чого я це роблю? Сенс у роботі. У волонтерстві. У вихованні дітей. У професії.

Втрата сенсу — один із найсильніших стресів. Сенс — те, що нас тримає.

• Коло підтримки

Не лише читати спогади в соцмережах.

Поговорити. Вголос. З близькими. Розмова — це інший процес, ніж стрічка новин.

• Ритуали

Свічка пам’яті.

Спільна акція у громаді.

Молитва.

Тиха хвилина.

Ритуали допомагають психіці «вміщувати» досвід.

Якщо вам складно впоратися самостійно — звертайтеся по допомогу до фахівців. Психологічна підтримка — це не слабкість, а турбота про себе.

Ми переживаємо важкі роки. І водночас — демонструємо неймовірну стійкість.